в якому історія наша за добрим звичаєм старих класичних романів закінчується весіллям
На другий день усе село облетіла звістка про те, що наша вчителька,
наш класний керівник Галина Сидорівна Герасименко виходить заміж за
старшого лейтенанта Рева-за Пайчадзе.
... Наче серця наші були з'єднані між собою тоненькими невидимими
дротинками і по тих дротинках враз пустили струм — щемливий струм суму.
— Знаєте, — тихо мовив Павлуша. — Треба попрощатися з нею. І так, щоб вона запам'ятала це на все життя.
У лісі біля дота було тихо й урочисто. І якось не хотілося порушувати цю тишу. Мимоволі ми намагалися ступати безшумно.
понеділок, 20 квітня 2015 р.
Частина друга. Розділ XXVII
Хлопці дізнаються, що їхню Галину Сидорівну хоче викрасти закоханий грузин — лейтенант Пайчадзе.
Я довго вибирав у ліщині, але вирізав два таки добрячих дрини.
Обидва з такими балабухами на кінці. Просто тобі справжнісінькі довбні.
Я був сповнений рішучості битися до останнього. Я рвався в бій. А що? Якби вашу вчительку збирався хтось красти, ви б сиділи склавши руки? Ага! Всидиш тут! Хоч вона й двійки нам ставила, і з класу вигонила, але ж... І ВХАТ разом з нами організовувала (Васюківський художній академічний театр), і в Київ з нами на екскурсію їздила, і співала разом з нами, і взагалі...
Я довго вибирав у ліщині, але вирізав два таки добрячих дрини.
Обидва з такими балабухами на кінці. Просто тобі справжнісінькі довбні.
Я був сповнений рішучості битися до останнього. Я рвався в бій. А що? Якби вашу вчительку збирався хтось красти, ви б сиділи склавши руки? Ага! Всидиш тут! Хоч вона й двійки нам ставила, і з класу вигонила, але ж... І ВХАТ разом з нами організовувала (Васюківський художній академічний театр), і в Київ з нами на екскурсію їздила, і співала разом з нами, і взагалі...
Частина друга. Розділ IV — розділ VI
У Києві хлопці їли морозиво, каталися на каруселях, купалися в Дніпрі, де бачили, як витягли чоловіка, що тонув, бо був п'яний.
Шукаючи незнайомця-артиста, хлопці потрапили в театр, де зустріли Вальку. Всі дивилися виставу про Червону Шапочку.
У своєму дворі Валька посварилася з Будкою — місцевим хуліганом, що дзвонив у двері й тікав. Друзі накрутили йому вуха.
Шукаючи незнайомця-артиста, хлопці потрапили в театр, де зустріли Вальку. Всі дивилися виставу про Червону Шапочку.
У своєму дворі Валька посварилася з Будкою — місцевим хуліганом, що дзвонив у двері й тікав. Друзі накрутили йому вуха.
Частина друга
Частина друга,
розказана знову-таки Павлушею Завгороднім.
Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого.
Розділ І — розділ II
Друзі взяли участь у виставі «Ревізор», яка мала шалений успіх. Приїхавши до Києва, Ява хоче зустрітися з Вальною.
Розділ III
Ява поспішає на побачення.
Через кілька хвилин ми вже знайшли потрібний будинок, почали шукати квартиру. Обійшли весь будинок — нема. На найвищому шостому поверсі остання квартира вісімнадцята, а нам треба двадцять п'яту. Що таке? Невже обдурила Валька, насміялася, вигадану адресу дала... На Яву мені було боляче дивитись — такий у нього був вигляд. Нарешті я наважився спитати в якоїсь бабусі. І виявилося, що є двадцять п'ята, тільки у дворі, у так званому флігелі. Пішли ми шукати той флігель.
розказана знову-таки Павлушею Завгороднім.
Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодії шукають потерпілого.
Розділ І — розділ II
Друзі взяли участь у виставі «Ревізор», яка мала шалений успіх. Приїхавши до Києва, Ява хоче зустрітися з Вальною.
Розділ III
Ява поспішає на побачення.
Через кілька хвилин ми вже знайшли потрібний будинок, почали шукати квартиру. Обійшли весь будинок — нема. На найвищому шостому поверсі остання квартира вісімнадцята, а нам треба двадцять п'яту. Що таке? Невже обдурила Валька, насміялася, вигадану адресу дала... На Яву мені було боляче дивитись — такий у нього був вигляд. Нарешті я наважився спитати в якоїсь бабусі. І виявилося, що є двадцять п'ята, тільки у дворі, у так званому флігелі. Пішли ми шукати той флігель.
Розділ останній
Отак закінчилися пригоди Робінзона Кукурузо на безлюдному острові поблизу села Васюківки.
Наступний після тої ночі день був ущерть насичений знаменними подіями.
Зранку приїхав професор Дудка, керівник київських юннатів, а разом з професором кореспондент піонерської газети.
Професор Дудка виявився молодою вродливою жінкою у модному платті з короткими рукавами і в туфлях на тонюсіньких каблучках-шпильках.
Професор Дудка подивилася на глобулус і сказала, що це «прекрасний штамб хлорели» (саме так вона висловилася), що вона обов'язково доповість про це в інституті, що це великий успіх, і гаряче потиснула руки спершу Фарадейовичу, а потім усім юннатам.
Фарадейович аж сяяв від щастя (до речі, в цей день виписали з лікарні його жінку).
Юннати теж сяяли (кореспондент обіцяв написати про них у газеті). Потім Фарадейович при всіх обняв нас з Явою, поцілував і сказав:
— Коли б не ви — все б погибло! Спасибі, друзі мої, спасибі!
А незабаром у клубі був товариський суд. На сцені стояв накритий червоною китайкою стіл, за я ким сиділи голова колгоспу Іван Іванович Шапка, члени правління, Явина мама-дет гат, дід Варава, дід Салимон і Галина Сидорівна.
Наступний після тої ночі день був ущерть насичений знаменними подіями.
Зранку приїхав професор Дудка, керівник київських юннатів, а разом з професором кореспондент піонерської газети.
Професор Дудка виявився молодою вродливою жінкою у модному платті з короткими рукавами і в туфлях на тонюсіньких каблучках-шпильках.
Професор Дудка подивилася на глобулус і сказала, що це «прекрасний штамб хлорели» (саме так вона висловилася), що вона обов'язково доповість про це в інституті, що це великий успіх, і гаряче потиснула руки спершу Фарадейовичу, а потім усім юннатам.
Фарадейович аж сяяв від щастя (до речі, в цей день виписали з лікарні його жінку).
Юннати теж сяяли (кореспондент обіцяв написати про них у газеті). Потім Фарадейович при всіх обняв нас з Явою, поцілував і сказав:
— Коли б не ви — все б погибло! Спасибі, друзі мої, спасибі!
А незабаром у клубі був товариський суд. На сцені стояв накритий червоною китайкою стіл, за я ким сиділи голова колгоспу Іван Іванович Шапка, члени правління, Явина мама-дет гат, дід Варава, дід Салимон і Галина Сидорівна.
Розділ X — розділ XX
Під час гри хлопці побилися. Ява розбив носа Стьопі. Від покарання його врятувало закордонне відрядження батьків.
Вистежуючи Бурмила та Книша, хлопці заблукали в кукурудзяному полі, зголодніли. Врятували їх ті ж Книш та Бурмило. З того часу до Яви приліпилося прізвисько Робінзон Кукурузо. Хлопці знайшли безлюдний острівець на ріці й влаштували курінь. Острів назвали островом Переекзаменовки. Ява залишився жити на ньому сам. Знов їм на очі попався Книш. Хлопці ламали голову, чого він шукає. Раптом зя-вилися їхні друзі та юннати з Києва на човні й натрапили на курінь. Вони розповіли про те, що до Фарадейовича приїде професор та кореспонденти, бо його глобулус — надзвичайне відкриття. Ява закохався у Вальку з Києва, яка майстерно танцювала, а Павлуша з'ясував, що насправді його друг втік на острів, щоб готуватися до переекзаменовки.
Вистежуючи Бурмила та Книша, хлопці заблукали в кукурудзяному полі, зголодніли. Врятували їх ті ж Книш та Бурмило. З того часу до Яви приліпилося прізвисько Робінзон Кукурузо. Хлопці знайшли безлюдний острівець на ріці й влаштували курінь. Острів назвали островом Переекзаменовки. Ява залишився жити на ньому сам. Знов їм на очі попався Книш. Хлопці ламали голову, чого він шукає. Раптом зя-вилися їхні друзі та юннати з Києва на човні й натрапили на курінь. Вони розповіли про те, що до Фарадейовича приїде професор та кореспонденти, бо його глобулус — надзвичайне відкриття. Ява закохався у Вальку з Києва, яка майстерно танцювала, а Павлуша з'ясував, що насправді його друг втік на острів, щоб готуватися до переекзаменовки.
Розділ IX
в якому Павлуша розказує, як він подружив з Явою до четвертого класу я з ним не дружив.
Він був уредний.
Так я вважав.
Бо він мене при всіх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новісіньких шевйотових штанях. Мені мама тільки вранці у раймазі купила. І тими новісінькими штаньми я у самісіньке рідке багно сів. І Ганька Гребенючка так сміялася, так сміялася, що в неї аж булька з носа вискочила.
Я дружив з Антончиком Мацієвським. Він мене малиною частував. У них було багато в саду малини, а в нас не було. А малина з молоком — ви ж знаєте! Я навіть більше, ніж вареники з вишнями, люблю.
Він був уредний.
Так я вважав.
Бо він мене при всіх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новісіньких шевйотових штанях. Мені мама тільки вранці у раймазі купила. І тими новісінькими штаньми я у самісіньке рідке багно сів. І Ганька Гребенючка так сміялася, так сміялася, що в неї аж булька з носа вискочила.
Я дружив з Антончиком Мацієвським. Він мене малиною частував. У них було багато в саду малини, а в нас не було. А малина з молоком — ви ж знаєте! Я навіть більше, ніж вареники з вишнями, люблю.
Розділ І — розділ VIII
Хлопці випрошують, щоб Галина Сидорівна взяла їх до Києва. Вона проти.
Друзі самі ховаються в машині. їдучи, учні співали. Раптом замовкли, а
Павлуша і Ява продовжили співати і виказали себе. Учителька змусила їх
вилізти з-під лави.
Потім усі вирішили поїхати на метро: дуже хотілося його побачити. Проте для друзів важливіше було слідкувати за Бурмилом і Книшем, які поїхали в магазин «Динамо», що на Хрещатику, і купили ласти і маску з трубкою для пірнання.
Нові твори у шкільній програмі
Потім усі вирішили поїхати на метро: дуже хотілося його побачити. Проте для друзів важливіше було слідкувати за Бурмилом і Книшем, які поїхали в магазин «Динамо», що на Хрещатику, і купили ласти і маску з трубкою для пірнання.
Нові твори у шкільній програмі
Тореадори з Васюківки. Розділ II (Скорочено)
«Вермахт!.. Двадцять залізних!..»
— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зрив-щики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота).
Ми покірно потеліжилися за двері.
У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося.
— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг помовчати. Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель?
Тореадори з Васюківки. Частина 1 (Скорочено)
Частина перша,
яку розказує Павлуша Завгородній.
Надзвичайні пригоди Робінзона Курузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього у школі, дома і на безлюдному острові поблизу села, Васюківки
Розділ І
Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич. Дід лає онука, який разом із другом Явою вирішив прорити метро під свинарником, в яку провалилася п'ятипудова пля- миста свиня Манюня, і наказує зарити яму.
Мабуть, вам дивно, що то за ім'я таке — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява», чи то «Іван» у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте «Ява » до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.
яку розказує Павлуша Завгородній.
Надзвичайні пригоди Робінзона Курузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього у школі, дома і на безлюдному острові поблизу села, Васюківки
Розділ І
Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич. Дід лає онука, який разом із другом Явою вирішив прорити метро під свинарником, в яку провалилася п'ятипудова пля- миста свиня Манюня, і наказує зарити яму.
Мабуть, вам дивно, що то за ім'я таке — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява», чи то «Іван» у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте «Ява » до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.
Визнання
Згідно з соцопитуваннями, які провела у
1990–1992 роках Державна бібліотека для дітей та Міністерство культури —
твори Всеволода Нестайка визнано лідерами читацького інтересу.
- Літературні премії
- Премія імені Лесі Українки (1982) — За повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі».
- Премія імені Миколи Трублаїні — За повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків».
- Премії імені Олександра Копиленка — За казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя».
- Друга Премія Першого Всесоюзного конкурсу на кращу книгу для дітей — За повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком».
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
Літературна праця
Працював у редакціях
журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництвах «Молодь». З 1956 по 1987 рік
завідував редакцією у видавництві «Веселка».
Витяг із першого оповідання, що написав у вісім років, про відважного мисливця, який полював на бенгальського тигра в Африці: Ноги у мисливця були волосаті, як у всіх чоловіків.
“А коли я став по-справжньому
дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство —
догратися, досміятися, добешкетувати… Вихід був один — стати дитячим
письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я
намагався писати якомога веселіше.”
Твори:
Тореадори з Васюківки (1963). Вперше видавався
у 70-тих роках видавництвами "Веселка" та "Школа". За
часів незалежної України твір було надруковано видавництвом
А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Роман складається із трьох частин: "Пригоди
Робінзона Кукурузо", "Незнайомець з тринадцятої квартири" та
"Таємниця трьох невідомих". Героями повісті є Ява та Павлуша. Роман
зазнав другої редакції у 2004 році: було видалено ідеологічні нашарування,
деталі, незрозумілі після розпаду СРСР, і додано нові сюжети.
"В Країні Сонячних
Зайчиків" (трилогія) (1994). Складається з творів "В Країні Сонячних
Зайчиків" (1959), "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків"
(1988) і "В Країні Місячних Зайчиків".
Всеволод Зіновійович Нестайко
Нестайко
Всеволод Зіновійович народився 30 січня 1930 року в українському містечку Бердичів Житомирської області в сім’ї
службовця. Існує сімейна легенда: мати-філолог
народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. "Акушер, старий
єврей, каже: "Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!" І з
пологового будинку мене перевезли на вулицю Пушкіна". Сім'я проживала у
будинку №4 по вулиці Пушкіна. Сам будинок не зберігся – у 50-х роках минулого
століття його зруйнували, 1963 року на цьому місці з'явилась будівля дитячого
садочку №16 "Ялинка".
Підписатися на:
Коментарі (Atom)